Меню

СВЯТИЙ ВЕЧІР.

6 січня, ввечері напередодні Різдва Христового, ми відзначаємо Святий вечір — одне з найурочистіших християнських свят.

Із Святвечором невід’ємно пов’язаний обряд приготування першої куті, її ще називали багатою. 6 січня жінки прокидались посеред ночі, адже перед ними стояло непросте завдання зготувати 12 страв: борщ, риба, гриби, вареники з квасолею та капустою, картопля, узвар.  Усі вони без м’яса, молока, масла та яєць, оскільки Святвечір припадає на останній день посту. Ще до сходу сонця господині набирали із криниці воду, і на ній варили кутю та узвар. Кутю традиційно готували з пшеничних, ячмінних зерен або рису,  додавали меду, товчений мак, волоські горіхи, родзинки та інші приправи до смаку, розмішували узваром. Кутя неодмінно мала стояти в новому горщику протягом усіх свят. У святкових клопотах були задіяні всі: від малого до старого. Дітлахи чистили горіхи для куті та перетирали мак. При цьому кожна мама намагалась застерегти доньку не облизувати ступку з маком, аби майбутній чоловік не був лисим.

Ввечері родина сідала до столу. Першим займав місце господар. Він пропонував пом’янути родичів, які померли, і запросити їх до Святої вечері. Наступну молитву виголошували усім присутнім членам родини: їм зичили здоров’я і щастя, бажали в злагоді дочекатися наступного Різдва. Родичі, на знак миру і єдності, ділилися одне з одним кутею. Несподіваний гість віщував щастя на цілий рік. Також вважалося доброю прикметою запрошувати на вечерю самотніх та бездомних людей. Вечеряли довго і ніхто не мав права вставати, окрім господині, яка подавала страви.

На знак своєї радості люди співали колядки. Після вечері існувала традиція відносити частину вечері своїм хресним або ж бабцям повитухам. Хрещені забирали принесену вечерю і взамін давали свою: ощедрували горіхами, цукерками чи грішми.

З багатим Святвечором пов’язано чимало повір’їв. У давнину до хати заносили оберемок сіна, стелили його під столом  і воно мало пролежати там до Водохреща. Добрим знаком було, якщо у оберемку переспав пес або кіт.

У цей день намагалися нікому нічого не позичати та й самим нічого не просити, аби “не жебракувати цілий рік”.

А от молодим дівчатам не терпілось наворожити собі судженого. Прибігши до річки чи струмка, вони нашіптували: “Як ця вода біжить, нехай так за мною свати бігають. Удома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де «мала показатися доля».

Сім’я ще трохи колядувала та лягала спати, аби завтра зранку піти до церкви та відзначити народження Христа.